| GPS координати | (47.375072479248; 26.62331199646) |
| Область (повіт) | Сучавський повіт |
| Район | Долхаска |
| Населений пункт | Пробота |
| Адреса | с. Пробота |
| Категорія | Релігійні об’єкти |
| Рік заснування/перша згадка | 1530 |
| Етнічна група | Румуни |
Монастир Пробота (за старою назвою Монастир Побрата) – православний монастир, збудований господарем Петру Рарешом 1530 року у селі Пробота (яке сьогодні належить до міста Долгаска). Церква монастиря була освячена в день Св. Миколая. Монастир Пробота виконував роль некрополя для господаря Молдови (1522-1677). Тут знаходяться гроби господарів Петру Рареша (1527-1538, 1541-1546) і Штефана Рареша (1551-1552), пані Єлени Рареш та інших членів молдовської господарської сім’ї. Комплекс охоплює 6 об’єктів: - Церква «Св. Микалая», датована 1530 роком; - Прибудова, датована 1530 роком; - Руїни господарських будинків, датованих 1530 роком; - Руїни внутрішніх споруд, датованих 1530 XVI-XVII ст.; - Вежі по кутам, датовані XVI ст.; - Внутрішній мур, датований 1550 роком. У 1993 році ЮНЕСКО включив монастирську Церкву Св. Дмитрія, разом із іншими 6 церквами півночі Молдови (Арборе, Гумор, Молдовіца, Петреуць, Сучевиця (Св. Йоан Новий) і Воронець) до переліку пам’яток світової культурної спадщини, в групу Розписані церкви півночі Молдови. Монастир Пробота вважається вотчиною всієї династії Мушатинів. У 1391 році, за часів Петра І Мушата (1375 – 1391), джерела вказують на існування дубової церкви Св. Миколая у Пояна Сіретулуй. Пізніше, його онук Олександр Добрий (1400 – 1432) будує кам’яну церкву, де у 1465 році Штефан чел Маре поховав свою мати, пані Олтю. У 1528 – 1530 роках Петру Рареш зводить Монастир Пробота. Внутрішні фрески виконуються у 1532 році. Першим настоятелем стає двоюрідний брат Рареша – Грігоре Рошка, який також згадується і писанії. Петру Рареш похований у Проботі. Як розповідає Григоре Уреке: «Петру Воде, будучи старим і хворим, помер у п’ятницю опівночі, 2 вересня і був похований, з почестями, у монастирі Пробота, ним же збудованим, з жалем і біллю». Музей у прибудові зберігає скарби XV-XVII ст., деякі з яких були винайдені внаслідок археологічних розкопок: ікони, фрагменти меблів, тканини, священні ризи, багаті літургійні судини, лампадки інкрустовані сріблом, хрести із філігранним мереживом, старообрядницькі книжки, монети, ювелірні прикраси, кераміка, декоровані кахлі. Струнка архітектура, із сімома контрфорсами, які ніби простягають церкву в небо, із восьмикутною баштою «на верхівці» підтверджують, що споруда була заснована воєводою. Елегантність та ідеальні пропорції мурування ставить споруду в один ряд із найкращими церквами румунського середньовіччя. Некрополь воєводи, який знаходиться в церкві, розташований між пронаосом і нефом і вміщує не менше 21 могил, покритих надгробними пам’ятниками рідкісної краси, із цінними епіграфами. Серед них – епіграф Петру Рареша, його дружини і дітей, а також надгробний пам’ятник пані Олті – матері Штефана чел Маре. В пронаосі і притворі збереглися оригінальні фрески Петру Рареша. Сімейний портрет – це розкішний витвір і в той же час історичний документ, який зображає сім’ю Петру Рареша, яка вручає макет монастиря Господу Богу. У притворі також відтворена сцена «Судного дня» – перша фреска такого роду в Молдові, за типовою іконою у Воронці.
