| GPS координати | (47.757946014404; 26.230049133301) |
| Область (повіт) | Сучавський повіт |
| Район | Мітоку-Драгомірней |
| Населений пункт | Драгомірна |
| Адреса | DJ 208 D |
| Категорія | Релігійні об’єкти |
| Рік заснування/перша згадка | 1602-1609 |
| Етнічна група | Румуни |
Монастир Драгомірна представляє собою укріплений монастирський комплекс, збудований у 1602-1609 роках у селі Мітоку Драгомірней (Сучавського повіту) молдовським митрополитом Анастасіє Крімкою. Він розташований на відстані 12 км на півночі від Сучави. Монастирська церква носить ім’я Дня Святої Трійці і з 2004 року включена до Переліку історичних пам’яток Сучавського повіту. Монастирський комплекс складається з п’яти об’єктів: - Церква «Дня Святої Трійці» – збудована у 1609 році; - Капличка «Св. Миколая» – збудована у XVII ст.; - Абатство – датоване у XVII ст.; - Трапезна – датована 1609 роком; - Внутрішній мур – збудований у XVII ст. Також, до переліку також включена і Церква «Святий Єнох, Ілля і Іоан Богослов», збудована у 1602 році. Вона знаходиться за монастирським комплексом, але належить Монастирю Драгомірна, будучи церквою чернечого кладовища. Історія монастиря бере початок 1602 року, під час господарювання Єремії Могили, разом із будівництвом малої церкви на цвинтарі, під покровительством Анастасіє Кримки, а також Луки і Сіміона Строїча. Справа продовжена в наступні роки, шляхом будівництва великої церкви, яке було завершене у 1609 році. В Драгомірній відсутнє типічне для таких церков писаніє, тому рік і ім’я засновників були визначені опісля дослідження документів тих часів: ними є логофет Лука Строїч та митрополит Анастасіє Крімка, чия особистість надала Драгомірній піднесений культурний настрій. Анастасіє Крімка заснував у Драгомірній школу мініатюристів, що вплинуло і на інші види художньої діяльності: вишивка, виробництво срібних виробів. Характер Школи у Драгомірній був накладений протягом всього XVII століття, надаючи молдовському мистецтву неперевершену специфіку. Під час господарювання Мирона Бранковського, внаслідок все частіших навал турецьких, татарських і польських військ, ця культова споруда, завдяки піклуванню воєводи, була наділена потужним інтер’єром, маючи вигляд фортеці, завершеної у 1627 році. Не пройшло і півстоліття від її будівництва, і у 1653 році монастир зазнав козачої навали під командуванням Тиміша Хмельницького, який спустошив монастир, позбавивши його цінних речей, якими він був наділений, спровокувавши пошкодження споруди. В наступні століття проводяться нові роботи по відновленню монастирського комплексу. Після окупації Буковини австріяками, Драгомірна зберегла монастирський статус, що врятувало архітектурний комплекс від руйнування (як це сталося із іншими монастирями, такими як Петреуць, Воронець, Гумор. Св. Ілля). Реставраційні роботи у монастирі розпочалися у 1843 році і продовжувалися, із невеликими перервами у 1918 і 1923 роках. Потужні реставраційні роботи проводились з 1961 по 1972 рік. Церква на цвинтарі є невеликою за розмірами, має прямокутну форму, а на сході має абсиду у формі півкола. На заході знаходиться багатокутний відкритий притвор. Монастирський комплекс займає площу, схожу на прямокутну трапецію з каміння (ззовні). В чотирьох кутах піднімаються вузькі вежі квадратної форми, збудовані Мироном Барновським. Вхід у середину здійснюється з-під «ворітної вежі», по центру південної сторони. В західні і східні вежах внутрішньої стіни знаходяться келії, облаштовані у 1843-1846 роках, з нагоди генеральної реставрації. Зліва від «ворітної вежі», через два поверхи підвалів, знаходиться трапезна в готичному стилі (нині музей). Посередині комплексу підноситься церква – шедевр всього ансамблю. Вона має прямокутну вузьку форму, із абсидою у формі півкола на сході і притвором на заході, з розширеним нефом на півночі і півдні абсидами у формі півкола, які дорівнюють товщині стіни. Інтер’єр складається з наступних приміщень: вівтар, неф, пронаос і притвор. Вежа що простягається над нефом струнка і представляє нову форму склепіння, складену з поздовжніх і бокових вітрильних арок, пересічених двома рядами арок, які повторюються також в півсферичному куполі вежі. Новим елементом у Драгомірній є плетений канат, переривчаста торсада, яка оздоблює інтер’єр та екстер’єр церкви; іншими новими елементами, які з’явилися є: оздоблення півсфер пронаосу нервюрами і вишивка готичних нервюр склепінь притвору. Вражає око відвідувача надзвичайні розміри споруди – архітектурна тенденція минулих століть, яка підкреслює надзвичайну висоту церкви і кам’яні мережива іконостасу. В архітектурному ансамблі елементів можна знайти, окрім традиційних молдовських форм, вплив Мунтенії (металевий пояс), елементи готичних традицій і пізнього Відродження (декоративні рамки), а також східний грузинський вплив (різьблення вежі). В Драгомірній фрески збереглися лише у вівтарі і нефі. Ще невідомо, чи пронаос і притвор були розписані і можливо фрески були втрачені після руйнувань, завданих козаками і татарами. Малюнки і сцени, які представлені у вівтарі і нефі – роботи в стилі школи мініатюр в Драгомірній. Сутність цих малюнків тлумачиться динамічним характером композицій, гаммою живих кольорів, які контрастують – криваво-червоний, синій, зелений, за рахунок використання рясної позолоти. Хоча відомо, що головні засновники монастирю – Лука Строїч і Анастасіє Крімка, були поховані всередині церкви, щодо першого – могила не була ідентифікована. А щодо другого – його могилою вважається гроб без написів у нефі. З багатого переліку предметів, подарованих монастирю, на сьогодні збереглися декілька вишивок, срібних предметів, скульптур і не в останню чергу – декілька рукописів із мініатюрами від Анастасіє Крімки. Серед них варто зазначити: дерев’яні різьблені хрести, вишивки золотою ниткою, срібло і шовк XVI-XVII ст., книжкові металічні оправи із позолоченого срібла, виконані майстрами, серед яких відоме ім’я майстра Грігоре Мойсіу Златару, який діяв на початку XVII століття; п’ять рукописів із мініатюрами, які належали школі Драгомірна, заснованої Анастасіє Крімкою, що повністю підтверджує оригінальність і талант молдовських мініатюристів, які створили новий стиль, основуючись на спадкові мистецтва мініатюристів часів Штефана чел Маре.
