| GPS координати | (47.433666229248; 25.959327697754) |
| Область (повіт) | Сучавський повіт |
| Район | Слатіна |
| Населений пункт | Слатіна |
| Адреса | вул. Суха Міке б/н |
| Категорія | Релігійні об’єкти |
| Рік заснування/перша згадка | 1564 |
| Етнічна група | Румуни |
Монастир Слатіна побудований у 1553-1564 р.р. на території однойменного села в Сучавському повіті господарем Александру Лепушняну як місце для поховання членів господарського сім’ї Молдови (1522-1677 р.р.). У ньому знаходяться могила самого Александру Лепушняну (1552-1561, 1564-1568 р.р.), його дружини Руксандра (донька Петру Рареша) та їх двох доньок. Монастир Слатіна знаходиться на відстані приблизно 28 кілометрів на північний захід від міста Фелтічен, в лісистій місцевості, у підніжжя гір Слетіоара, в долині ріки Суха Міке (Мала Суха). Ім’я монастиря Слатіна (Солотвино) пов’язано з джерелом солоної води (солончаком), що знаходився неподалік і який давно висох. Історія будівництва монастиря канула в часі. Легенди гласять, що тут жив пустинник на ім’я Пахомій, який порадив правителя Лепушнану побудувати монастир на тому місці, де ріс платан. На той момент пустельник жив у дерев’яній каплички. Засновником монастиря Слатіна є молдавський господар Александру Лепушняну (1552-1561, 1564-1568 р.р.). Літописець Єфтіміє, які пізніше став Редеуцьким епіскопом (1558-1561 р.р.), є автором «Літопису», написаний слов’янською мовою, в якому головною фігурою є Александру Лепушняну. Він стверджує, що будівництво монастиря почалося у 1553 році і закінчилось під час другого правління Лепушняну, у 1564 році. Воєводі це місце показав пустельник Пахомій. Він призначив першим ігуменом Якоба, прозваний Молодець, тобто молодчиною. У закладені фундаменту церкви монастиря Слатіна прийняв участь разом з молдавським господарем і Патріарх Константинопольський Йоасаф. Літописець Грігоре Уреке пише, що церков була освячена 14 жовтня 1558 року митрополитом Григорієм Рошка. Будівельниками церкви біли місцеві майстри та умільці з Трансільванії. Було використано багато імпортних матеріалів, монастир укріпили. У листопаді În 1561 року Александру Лепушняну був вигнаний з трону грецьким авантюристом Якобом Гераклідом (Despot Vodă) за допомогою іноземного війська. У 1568 році, пише той самий Грігоре Уреке, Александру Лепушняну важко захворів і попросив постригти його в монахи. В стані агонії його постригли в монахи і дали ім’я Пахомій (саме так звали пустельника, який порадив йому побудувати монастир). Але прийшовши до тями і побачивши, що його постригли, Лепушняну пригрозив, що, коли поправиться від хвороби, він жорстоко помститься. Пам’ятаючи, скільки кровиці пролив Лепушняну, бояри та його дружина Руксандра отруїли господаря. З великими почестями його поховали в церкви монастиря Слатіна. Укріплений монастир був пошкоджений відразу після смерті свого засновника. Правитель Іоанн Воде Грозний (Ioan Vodă cel Cumplit) (1572-1574 р.р.) відібрав у монастиря його скарби, частину срібла пустив на відлиття грошей. Через те, що став на заваді, старець Якоб Молодець був заживо похований. Під час правління Васіле Лупу (1634-1653 р.р.) церков відновили. Як свідчить документ, датований 1641 роком, було побудовано ряд нових келій. У 1691 році в Молдову увійшли польські війська під супроводом короля Яна ІІІ Собєцького. Монастир був пограбований і перебував в стані руйнації майже півстоліття. Російсько-турецькі війни XVIII ст. пройшлися смерчем цими місцями. Не устояв і монастир. Тільки на початку XIX ст. почалося відродження монастиря Слатіна і перші реставраційні роботи, які продовжилися аж до середини століття. Але у 1821 році там знайшла свій притулок група грецьких борців за національну незалежність під керівництвом Йордакія Олімпіотул, яких переслідували турецькі війська. Тоді ченці сховалися в лісах, захвативши з собою тільки малу кількість книг та цінностей. Сам монастир був оточений, потім пограбований та підпалений. Починаючи з 1823 року монастир був відреставрований завдяки старанням митрополита Веніаміна Костакі та архієрея Філарета Белдімана Апаміаса, який довгий час був його старцем. 18 січня 1842 року Веніамін Костакі (1772-1846 р.р.) склав з себе обов’язки митрополита Молдови і поселився у монастирі Слатіна. Колишній митрополит подарував монастирю ризи, книги та свої останні свої рукописи. Він скінчився 18 грудня 1846 року і був похований поза церквою, як простий монах. Така була його воля. 30 грудня 1886 року, за наказом митрополита Йосифа Манієску, останки Веніаміна Костакі були перенесені до кафедральному собору м. Ясс, засновником якого він був. Будучи розташована на кордоні Королівства Румунії та Австро-Угорщини (у складі якої перебувала Буковина), монастир Слатіна зіграв важливу роль під час першої світової війни. Молоді монахи пішли на фронт як медбрати, а літні монахи доглядали за раненими солдатами, яких доставали з поля бою. Бої, що проходили неподалік, спричинили руйнацію церкви та всього монастиря. Монастирський комплекс був відреставрований у 1932 році за ініціативою митрополита Молдови Пімена Джеорджеску за рахунок експропріації земель, які належали монастирю в Бессарабії. 30 серпня 1949 року архімандрит Клеопа Іліє (1912-1998р.р.), тодішній ігумен монастиря Сіхестрія, попросив у Патріарха Юстиніана Марини дозвіл взяти з собою 30 монахів із монастиря Сіхестрія і переселити їх в монастир Слатіна для відновлення там общини і духовного життя. Старець Клеопа був настоятелем монастиря Слатіна до 1956 року, створивши там общину, що налічувала понад 80 монахів. На початку 1956 року архімандрит Клеопа склав з себе обов’язки настоятеля монастиря Слатіна. Його місце зайняв священик Еміліан Олару. У 1955-1960 р.р. була виконана важлива робота по відновленню та реставрації церкви, келій та притвору. На старому фундаменті південного муру обителі у 1955-1958 роках побудовано новий корпус, а також відреставрована сторожова дорога до південно-східній вежі. Після Указу 410/1959 р. монастир Слатіна був закритий, а монахи пішли по світу. Чернече життя відновилося у серпні 1962 року, коли монастир став жіночим. За деякими джерелами, монастир був відкритий завдяки старанням відомого румунського письменника Міхаїла Садовяну. Оригінальний розпис церкви був виконаний у XVI ст. молдавськими невідомими художниками. Його було знищено у 1821 році під час сутичок між грецькими повстанцями, які сховалися в монастирі, та турецькими військами, які підпалили церкву. Розпис був відновлений по оригіналу анонімними живописцями у вигляді фресок в неовізантійській манері. Напис на вході до притвору гласить, що розпис культової споруди був відновлений у 1828 році. На західній стіні притвору, з ліва у входу намальована картина, на якій зображена вся сім’я засновника: сам господар Александру Лепушняну, його дружина Руксандра та їх восьмеро дітей (чотири сина і чотири доньки). Ззовні церква не була розписана, її стіни покрити штукатуркою.
